Ви дивитеся yurko_i_slavcyo

У нас з'явився сайт!

Карпати, Львів, Футбол
З превеликим задоволенням і невимовним щастям хтіли би сь повідомити усіх наших численних читачів, же в нас з'явився свій сайт! Тому якщо Ви бажаєте взнати ще більше про пана Зеника і пана Стефця, то заходіть до нас! Ласкаво просимо!
Карпати, Львів, Футбол
Доцент кафедри новітньої історії України Пан Зеник і успішний податківець пан Стефцьо -- то є два файних кумпля, яких єднає безмежна любов до футбольного зесполу Карпати Львів і особливо до Ігорця Худоб'яка. Нема для них нічого ліпшого ніж затишні вечори в кнайпі "Під старою грушкою", названої так в честь дерева, що росло там ще за часів Бабці Австрії. Люблять вони такво посидіти, випити пару гальб пива і погуторити про футбол та й не тільки. І була би то повна ідилія, якби часами не встрявав в їхню мирну балачку східняк Валєра, який хоч і був затєтим послідовником вчення батька Бандери, але й таким самим затєтим був він ще й фаном Ворошиловградської Зорі, якби не бізнесмен-початківець Миросьо що раз по раз намагався втиснути всім завсідникам кнайпи колготи і лєгінси, бо мав того добра повно у своїй ятці на Краківському, і головне якби не вдова генерала пані Стася, яка лише присутністю свого бюсту в кнайпі змушувала хлопів забути навіть про найзапекліші суперечки.
Про це і багато чого іншого читайте тутво внизу, прямісінько під цимво постом. Але якщо хочете бути в курсі всіх подій то ліпше такво почати від самого низу.
Карпати, Львів, Футбол
Опитування #1752459 улюблений_герой
Відкрито: всі, детальніші результати можна переглянути: всі, учасників: 8

Хто з наших героїв набільше Вам припав до серця?

Дивитися відповіді
Пан Стефцьо
5 (22.7%)
Пан Зеник
3 (13.6%)
Ромцьо
5 (22.7%)
Пані Стася
2 (9.1%)
підприємець Миросьо
1 (4.5%)
Валєра Псов
2 (9.1%)
Василько Ґавдзьох
0 (0.0%)
Панна Юзя
1 (4.5%)
Северин Мастиписок
3 (13.6%)
Карпати, Львів, Футбол

За три дні до Великодня в Чистий Четвер усенький український нарід замість того, жеби мити вікна і пастувати підлоги, сидів склавши руки і чекав поки нам врешті оберуть тренера збірної, коли вже врешті син великого (та що там великого? Обраного!!!) єврейського народу Гришка Суркіс визначиться, хто ж поведе українців на Євро 2012. А вибирати було з кого, всі претенденти як на підбір: веселий і вічно задоволений Калитвенцев, який постійно видів в грі збірної шось позитивне, як би зле та не грала, людина-лєґенда Блохін, який вивів Україну в одну четверту чемпіонату світу, обігравши по ходу таких футбольних ґрандів як Саудівська Аравія і Туніс, тренер, що не тренував вже два роки, бо має неабияку здатність нищити всі клуби в які приходить і накінець скромний Яковенко, який, щоправда відразу знявся з перегонів, куди ж там конкурувати з такими корифеями, і повів же буде далі тренував молодіжку. Бракувало в тому списку хіба що ще таких відомих особистостей як Михайличенко, Дем’яненко, Буряк і, звичайно, Сабо… Але наш наївний нарід чомусь все ще вірив, же в остатній мент, Гриша всіх здивує і витягне з рукава якого Хіддінка чи Ліппі і заживемо ми як люди. Тому і чекали всі так з нетерпінням того засідання виконавчого комітету ФФУ, чекали як якого дива в переддень Великодня. Чекали, бо то найліпше, що ми вміємо!

Той настрій наповнив і кнайпу «Під старов грушков». Від самого раня кельнер Ромцьо накрутив на радіо Львівську Хвилю і добре так вслухався, коли вже врешті щось буде відомо. Хоч і знав, що засідання почнеться лише о 12ій, а до людей вони вийдуть тіко в другій, а таки нетерплячка брала своє – може яка інформація просочиться, може скажуть про якого іншого тренера, що зайшов в Дім футболу. Може бути всяке… А хто тому радіо мішає пашталакати? Най си говорить, та й Ромцю веселіше буде столи протирати. Бо ж зраня нікого в кнайпі нема і троха є му нудно самому. Та ще й як пива пити не можна, бо піст, а руки так ся трусять з нетерплячки, же нема ні їдного шансу написати навіть яку кострубату писанку, то й взагалі нема про шо повідати… Лиш радіо і рятує.

І от коли Ромцьо вже вп’яте протер всі гальби, втретє підмів і вимив начисто підлогу, вшосте повитирав столи, понапуцовував їх так, же можна було в них як в люстро ся дивити, коли дзиґар вже показував пів на першу, а напруження виросло до такого степеня, же в задниці в Ромця виріс такий собі муторчик, який кожного разу, як по радіо закінчувалась пісня і хтось починав щось повідати, починав несамовито ся крутити і Ромцьо мусив підскакувати на кріслі, власне тоді… Нє-нє, не спішіт, по радіо так ніц і не вповіли. Певно тому, що ніякого Ліппі так ніде і не зовиділи, а повідати зайвий раз про веселуна і лєґенду якось сенсу великого нема. Але діло не в цьому. А діло було в тому, же власне в той мент рипнули двері і до кнайпи повагом зайшов пан Зеник, власне дуже вчасно аби врятувати Ромця від повного розстройства нервів, а потім стресу, а потім лікування того стресу маріхуаною, а потім від шизофренії, яка розвинулась на фоні куріння ґанджі… Не знаю чи Ромцьо був свідомий того, же пан Зеник шойно врятував го від Кульпаркова, але втішився він такому гостю дай Боже! Мав би хвіст то почав би ним мотиляти з такого щєстя. Добре же не мав, бо пан Зеник би певно не зрозумів.

-- Пане Зеню, пане Зеню, доброго здоров’ячка Вам! Як я ся тішу, же ви заскочили до мене, бо мя вже ся дурка брала тут такво їдному як палець сидіти. – закричав Ромцьо так, же пан Зеник несамохіть потягнувся руками до вух, би ловити свої барабанні перетинки. – А чулисти може які новини про нового тренера збірної?

-- Дай Боже здоров’я і тобі Ромцю, бо голосом я бачу пан Біг тя не обділив, – повів пан Зеник, а собі подумав: «не те що розумом…», -- але змовчав, хоч і взлостили троха го ті крики. – Ну і що би я по твому мав чути Ромцю? Май троха терпіння і скоро тобі скажуть же тренером став Блохін.

-- Та ну, пане Зеню, сплюньте. Не треба нам того щастя. Я все ще маю віру же до Суркіса дойде і він зорґанізує якого іноземця. Бо тіки так пане Зеню шось буде. Іноземець принаймні прийде і вибере хлопців, які того дійсно заслуговують, а не буде тягнув всяких Кравців з Алієвами до збірної. А головне не буде ся так тряс за результат в тих товариських іграх, бо буде му до сраки, же Суркіс му пальчиком помахає, а буде повільно ціленапрямлено будував свою гру.

-- Ой Ромцю Ромцю… Всьо ти правильно повідаєш, але… Молодий ти ще дуже і ше віриш в чуда… Нічого, виростеш і зобачиш же тих чуд не буває. – серйозно, повчально так, навіть можна повісти з якоюсь такою батьківською ласкою в голосі одмовив пан Зеник, аж раптом на його обличчі заграла усмішка, -- Хе-хе, ну правда пан Стефцьо ніби вже і дорослий хлоп, а такий самий як ти! Але йому то позволено, він – податківець. А в податківців, як відомо, чуда постійно ся трафляють, вони як ті коперфілди гроші нізвідки начакловують. – і обоє почали ся сміяти, а бо чого б і не посміяти з доброї людини за її спиною?

-- Ну то зле як так… -- міркував невесело Ромцьо, -- далі будемо гасали як ті вівці по полю і не знали, шо з тим бальоном робити… Бо Блохін то не є тренер, шо нє? – Ромцьо дивився на пана Зеника так ніби то був не доцент історії, а викладач футбольної тактики в інфізі, а сам Ромцьо був його студентом.

-- Та так, з нього тренер як з курки птаха – крила ніби має, а літати не вміє… Але не є гіршим за Лесика чи Калитвенцева, я би сказав, же то є гівно приблизно одного штибу… Але повім тобі же є таки їден, а нє, навіть два позитиви в Блохіні. Перший, то є то, же мав він далеко в носі Суркіса і, як ти казав, всяких там Кравців і Алієвих в команді вже певно не буде. Він буде кликав тих кого вважає за потрібне, вони правда теж можуть бути не альо, але принаймні їх буде кликав Блохін, а не Суркіс. А друге, то є то, же Блохін може так хлопів вграти, так їм засадити аж по самі гланди за перепрошенням, же вони будут як підірвані по тому полі гасали, бо будут си бояли, же як здують, то після гри їм ше більше дістанеться… Тобто якщо коротко, то я хтів повісти, же Блохін є незалежним тренером і дуже хорошим мотиватором. Але ясне же доброго мало… Слухай, а маєш може якої води мені дати? Бо шось після лєкції горло троха пересохло.

-- Ясно шо маю, заждіть хвильку, -- Ромцьо пірнув під ляду, але тут же винирнув, -- о, тримайте, то є найліпша вода, яка тіки може текти з львівських кранів, -- промовив з гордістю, -- сам набирав!

Пан Зеник не втримався щоб не усміхнутись.

-- А що, то ви просто після лєкції і в «Грушку»?

-- Та рішив ото зайти глянути, як ти на тренера нового чекаєш, -- кутики губ впевнено попрямували в напрямку вух.

-- Пане Зеню, ну не тре туво з мене лаха дерти. – Ромцьо зробив ображений писок.

-- Добре, добре, -- сміявся пан Зеник, -- та нє, якшо так на серіо, то зайшов, бо пан Стефцьо дуже просив… Видно йому теж не терпиться обсмоктати нового тренера. То й казав же забіжит сюди пообідати, бо потім буде мусив додому бігти. Пані Ганя му повіла, же як до завтра не будут помальовані вікна, то вона в суботу з нього холодець зварить. А пан Стефцьо, хоч і говорить, що то вона певно шуткує, але таки перевіряти не хоче. А ше пані Ганя в страсний тиждень всіх постити заставляє, ніц в хаті їсти не варить, то пан Стефцьо казав, же хоч тут чогось перекусить.

-- Ну то най приходить, -- заусміхався Ромцьо, -- дам му чим хробака заморити, бо ще не дай Боже втухне му бандзьох, а то вже не буде наш пан Стефцьо, нє?

-- Во власне, -- мовив пан Зеник, -- файно Ромцьо, з тобою тут весело, але я піду за столик присяду і яку ґазету почитаю, бо ше нині преси не читав.

-- А ну та звичайно, звичайно, давайте я вам тіко столик протру, -- заметушився Ромцьо.

-- Та ти ся не дьоргай, хіба я не бачу, же вони в тебе блистять всі? Певно разів зо шість вже нині витирав, -- підморгнув пан Зеник і пошкандибав до столика.

Була десь певно година друга, як до кнайпи зайшов пан Стефцьо. Та яке там зайшов? Внісся як той ураган, шо в Гамериках хати зносить, налетів як те цунамі, яке в Японії стіко шкоди наробило, підскочив до Ромця, краватка на плечі, два ґудзика розшпилені, один на шиї інший на пузі, капелюх злетів при вході, ледве не вискочив на барну ляду і задихаючись прохрипів:

-- Хтооооо?!!!

-- Доброго Вам здоров’ячка, пане Стефцю, пан Зеник казав, шо Ви заскочите перекусити, то в мене тутво вже все готове, зара тіко вареники на окріп кину і буду подавати, а поки то нарізав Вам салатика такого літнього як ви любите, з помідорів і огірочків, -- загуторив Ромцьо.

Пан Стефцьо перевалився за барну ляду і вхопив Ромця за барки. Пан Зеник, який спостерігав ту всю кумедію з-за свого столика в глибині, пирскнув зо сміху. А як можна було ся стримати. От пувічте, хто би ся стримав, коли би видів як пан Стефцьо лежить на барній ляді, го ноги балямкаються зо пів метра над підлогою, а руками він як шуліка вчепився в сорочку Ромця і трясе ним так, же в того аж шмарклі з носа починають вилітати. Я вам повім, же навіть Ромцьо би ся сміяв, якби не було му так страшно!

-- Хто тренер?! Хто тренер?! – репетував пан Стефцьо, -- ти мені або зара скажеш, або я тя вдушу, -- схопив пан Стефцьо Ромця за шию і трусив далі, а Ромцьо і радий би був відповісти, але мусів користуватись ротом йно жеби хапати ним повітря. І ту знову прийшов му на допомогу пан Зеник, вже вдруге за день. Не міг ся дивити на таке паскудство в Чистий Четвер.

-- Та пустіть го пане Стефко, -- крикнув пан Зеник з-за столу, -- ше не ясно хто тренер. Ми тутка з Ромцьом зраня радіо слухаємо, але ше ніц не повідали. Тіки десь зара має прес-конференція ся почати. Ромцьо, бідака зраня як на голках, так чекає того «судьбоносного» призначення, так би мовити, а ви ше тутво з нього душу витрушуєте.

Пан Стефцьо враз ся спинив, зіскочив на ноги, поправив си краватку, зашпилив ґудзики, пішов підняв свого капелюха, вернувся до ляди, поправив переляканому Ромцю сорочку і так ніби перепрошуючи повів:

-- Неси, Ромцю, той салатик, а ти, я ті повім так по секрету го робиш навіть ліпше ніж моя Ганя, і будемо чекали на той вердикт. – і спокійно, як ніби ніц не було, поплентався до пана Зеника.

Вже через хвилинку-другу Ромцьо, відійшовши від нападу, ніс пану Стефцю салатик з узваром, а троха пізніше і вареники, пісні, йно з картоплі і цибулі, без сметанки і навіть без шкваркок. А пан Стефцьо, видно хтівши загладити той інцидент, розхвалював кухарські здібності Ромця і так ся старав, же в Ромця на писку знову засяяла посмішка, а переляк поволі відходив в небуття. А як пан Стефцьо, вже зовсім подобрівши, закликав Ромця сісти з ними за один стіл, то Ромцьо му все простив остаточно і його серце наново заполонила любов. Та й хіба могло бути інакше? Ромцьо був добрим хлопцем, він не міг ся довго злити. Та й як тут ся злити? Хіба він сам не був весь на нервах через ту збірну? Був. А то як він мав ся злити на пана Стефця який накинувся на нього в стані афекту? А во власне.

-- Ну як? Вспокоїлися троха? – спитав пан Зеник попахкуючи Ватрою, від якої після пам’ятного матчу з Севастополем так і не зміг наново ся відмовити, не зважаючи навіть на то же пані Стася постійно крутила носом від того смороду. Пан Стефцьо власне запхав в себе остатній вареник і задоволено почав ладувати тютюном файку.

-- Та як Вам сказати, пане Зеню, -- повільно промовив пан Стефцьо, -- таким жеби зовсім спокійним то я не є, але й той біс, шо мене був вхопив маю надію вже ся не верне. – він запалив файку, вдихнув диму і повернувся до Ромця, -- ти ся Ромцю на мене не гнівай, то мене дійсно якась нечиста сила вхопила. Просто мене оте чекання до сказу доводе. Ну де то таке видано? От ви тіко вдумайтесь, наша збірна вже більше ніж пів року без тренера, а той Калитвенцев, якому кожен раз новий шанс дають, так він же нас всіх в могилу зведе з інфарктами. Як не від гри збірної, то постійними заявами, же збірна грала пречудесно! І після того всього той паразит з жидівськов мордов повідає нам після Італії, же не хоче робити поспішних висновків, же тре ше почекати, подумати, бо то є нерозумно шось робити в поспіху, і таке інше нам ліпить. Та я як то почув, та мене чуть шляк не трафив. Думаю, ах ти скотина, то курва тобі півроку мало було на роздуми? Ти ше си подумати хочеш? А потім троха ся вспокоїв і думаю собі так: ну може які переговори з ким веде, може ше домовленостей нема, може… Ай шо тут повідати? Ну заспокоїв я такво себе і рішив ше троха почекати, бо шо ше маю до роботи? І шо? І шо та зараза за місяць вигадала? Блохін? Та най би він ся ліпше в дупі колупав ніж так має думати. Хай би зробив всім таку милість, пішов до лісу, і закопав свою голову в землю, як той страус, жеби більше ніколи так не думав. Паскуда.

-- Страуси, пане Стефцю, не закопують голову в землю чи то пісок чи глину, то всьо є міф, -- озвався Ромцьо.

-- Ромцю, а Ромцю, не денервуй мене дитино, бо я шойно перед тобою ся вибачєв, але мені ж може і наново перемкнути, – гаркнув пан Стефцьо і глибоко затягнувся димом.

-- Та вспокойтесь вже, пане Стефцю, -- промовив пан Зеник, -- по-перше, то страуси таки дійсно ніде голову не ховають, а по-друге, то варто би Вам було вже троха вирости і допетрати, же поки там зверху сидить Суркіс, то ніц з тої збірної не буде. Бо він хоче то всьо контролювати і тренер має бути такий, жеби го можна було за ниточки шарпати, жеби на матч з Італією кликав Алієвих і Кравців які в Динамо на банці сидят, а в збірну як має бути ся викликают. Ну то ж просто смішно ся дивити. Блохін то є макса на шо можемо розраховувати, він хоч і тренер ніякий, але не такий контрольований. Хоча і він давно загруз в тому всьому болоті і як тре то Суркіс напевно знає де надавити. Та холєра, видите про шо ми говоримо? Ми вже навіть не говоримо про якості тренера яко тренера, бо вони завідомо відсутні, а тіко про то наскільки незалежним є той тренер від керівництва. Гидота…

-- Ви, пане Зеню, остатню надію в мені вбиваєте… Я ше всьо надіяв, же Суркіс таки кого нормального найде… Але після тотих Ваших слів… -- пан Стефцьо сидів і тіко мотав головою в різні сторони, -- а так до слова про той матч з Італією, то знаєте шо мене малий мій спитав після матчу? Він в мене, знаєте, до футбола не дуже, але тут шось захтів зі мною ся подивити. І як скінчилась та вся кумедія, то він тіки так глянув на мене і їдне питання задав. Каже, а що, тату, в товариських матчах можна тіко по дві заміни робити? І шо я мав му повідати? Та так і сказав, же можна сім, але тренеру нашому того видно не сказали.

-- Ой, пане Стефцю, то би було смішно, якби не було так гірко. В нас збірну тренують тіки ті, в яких ніде ніц не виходить, ніхто їх не хоче брати, то тре їх ото хоч в збірній приютити. А нам потім на то лайно ся дивити. Бігають як вівці один за одним і не знають де ся подіти на тому полі. Таким тренером певно і я міг би бути, а може і ліпшим.

-- То шо маємо робити, пане Зеню? Протестувати? Не ходити на стадіон? Ігнорувати матчі збірної? Бо з Блохіним то ж ліпше не буде. В нього єдиний показник хорошої гри – то вогень в очах футболістів. Там і не пахне ніякою тактикою, побудовою гри і таке інше. Там я Вам повім як буде. Захисники будуть били вперед – а може якраз попаде м’яч на когось з наших і він по воротах влупить. Ото і вся гра буде…

-- Та власне так і буде… -- прикурив нову цигарку пан Зеник, -- але Ви би пане Стефцю перше ПОЧАЛИ ходити на стадіон, а потім вже бойкот влаштовували, бо певно навіть на Карпатах жодного разу не були, -- продовжив він і гірко посміхнувся.

Ромцьо весь той час тіко сидів і слухав. Він ше ся надіяв на Ліппі і пильно вслухався, шо там повідають по радіо. Було вже десь пів на четверту, коли радіо сказало: «Новим тренером збірної України по футболу став Блохін, тренер з яким Україна поки що досягнула найвизначніших своїх результатів.» Ромцьо скис, пан Зеник іронічно посміхнувся, а пан Стефцьо встав, попрощався і пішов додому малювати вікна.

Карпати, Львів, Футбол
Сиділи якось перед Великоднем пан Стефцьо і пан Зеник в кнайпі "Під Старов Грушков" сьорбали пиво і щось воно їм не йшло... Ні в одно горло... І раптом до них дійшло! Як то так можна пиво та й в піст? Воно то може і пісне то пиво, бо ж не масне, але таки якось не пасує... А тим більше, шо вже страсний тиждень на носі, а тим більше, що п'ятниця... Так вони то всьо обміркували і якось відразу їм то пиво гидке зробилось... Рішили вони же тре якось ті свої гріхи чимось таким файним перекрити. То покликали вони Ромця і кажуть, забирай но то пиво смердюче, а неси нам ліпше писачки, яйця, віск і фарби, будемо писанки писали! Так сказали, як відрізали! А Ромцьо, що? А Ромцьо побіг, тішачись як мала дитина, бо він ж то діло дуже любить, йому їсти не давай, би писанки пописати. Великодній піст, як так чесно, то був найгірший час для Ромця, бо йому так хтілось чогось такого світлого і файного, а мусів нидіти в тій кнайпі, наливаючи всім пива і було му від того неабияк противно, бо сам він постив і пити пива не міг... А тому дуже вже він втішився, же хтось в кнайпі захтів намалювати писанку, а тим більше, же то були люди яких він дуже поважав і цінив. А та як ночами після закриття любив си так посидіти в кнайпі і пописати писанки, то й все необхідне в нього було під рукою...

Всі в кнайпі дуже ся заангажували в то дійство, зібрались навколо пана Зеника і пана Стефця і один наперед одного торочили яка би мала бути та писанка. Кожен хтів би і сам написати, але писачок був один і перші були пан Стефцьо і пан Зеник. І їдно пані Стася стояла си біля ляди, тягнула свій лікер і тіко бурмотіла си під ніс: "Але то вони вже паяци з тими традиціями, лиш би всьо на показ, лиш би всі побачили які вони справжні українці". Ну але зрештою, чого ще можна було чекати від вдови генерала? Певно так був той генерал її зацькував, же зовсім забула, як то є тішитись з простих речей... Але бурмотіла вона так недовго, бо почув то пан Зеньо, встав, гримнув кулаком по столі і повів їй таке: "Слухай Стася, та чи тебе хто до того змушує? Та чи тебе хто заставляє ті писанки писати? Та як не хочеш то стій там собі і пий свій лікер в Великодній піст, Бог тобі суддя!" Отак їй казав пан Зеньо, який ще десять хвилин тому сам пиво хляв аж за вухами тріщало... І всі навколо тіки покивали головами і повернули їх назад до писанки, а пані Стася врешті вгомонилася.

Якою має бути та писанка пан Стефцьо з паном Зеником довго не думали. Бо знали вони то відразу, тіко взяли писачок в руки. І таке враження було, же їм та думка їдночасно в голови прийшла. Вони тіко так перезирнулися, підморгнули один одному і взялися до справи. Писали по черзі, або ліпше сказати той, в кого не тряслися руки, або якшо ше ліпше, то той, в кого вони тряслися менше. Але незважаючи на всі негаразди справа просувалася доволі швидко. Починали вимальовуватись контури і вже всі навколо розуміли, що з того буде і тіко так схвально закивали головами. А потім як перший шар воску був накладений, то помандрувала писанка в жовту фарбу, таку як хутро в лева, охоронця нашого древнього граду. А потім як вже файно вона забарвилась в жовте, то почали накладати другий шар воску, руки вже тряслися менше, а писачок почав писати впевненіше і вийшло то все набагато швидше. А як закінчили, опустили писанку в зелену фарбу і лишили її там на довго, би добре так взялася зеленню. А самі між тим тіки й торочили про то, яка то має бути чарівна та писанка, така же нам їй рівня в цілому світі. А коли витягли, відчистили від воску і поставили на світло... Йой!!! Шо то було!!!! В кнайпі панувала екстаза!!! Така же навіть пані Стася прийшла глянути і навіть в неї на обличчі заграла усмішка! Та шо там говорити? То треба видіти! А тому дивіться на це диво самі!




Карпати, Львів, Футбол

Пан Стефцьо самотньо сидів за своїм темним пивом і мало не плакав. Схилившись над гальбою він тіко раз по раз струшував головою так ніби намагався відкараскатись від надоїдливої оси. Отакво мотне головою і зітхне, мотне і зітхне, а більше ні пари з вуст. Сидів він тако хвилин вже може зо двадцять, але так і не торкнувся пива. Та що там пива – навіть піни не здув. В кнайпі було пусто, а ті поодинокі відвідувачі сиділи якось так тихо-тихо як ті миші, навіть перемовлялись пошепки. За барною лядою втупившись в стінку стояв Ромцьо і монотонно протирав гальби. Тобто їдну і ту саму гальбу, вона вже в нього блистіла як той діамант на до холєри каратів. Але Ромцьо того не видів, та що там говорити, він і стінки не видів в яку так уважно вдивлявся. Якби ви такво пройшлися по завсідниках кнайпи «Під старов грушков» і попитали чи виділи вони коли-небудь такого засмученого Ромця, то повірте на слово, тіки би коло віска вам покрутили і все на тому. А єднак сталось. Кнайпа тонула в якомусь такому траурному настрої і не було видно як би то її звідти витєгнути. А до того всього ше й лямпочки дві перегоріло, а та остатня то так часами блимала і в ті моменти все поринало в майже цілковитий морок. Тіко свічки на столах спасали діло. І нікому навіть на думку не спало дати Ромцьові копняка би він біг ті лямпи міняти, нє, всі добре виділи, же Ромцьо зайнятий.

Раптом рипнули двері і до кнайпи повільно зайшов пан Зеник. Не знімаючи пальта він попрямував до Ромця.

-- Ромцю, налий п’єтдесєть, бо шось мені ся так зле зробило, -- промовив він таким голосом ніби шойно дідька зовидів.

-- Та хіба тіки Вам, пане Зеню, хіба тіки вам… -- мовив Ромцьо відкладаючи до блиску напуцовану гальбу і наливаючи панові Зеню горівки, -- дати може вам чого заїсти?

-- Нє, синку, я такво саму, ліпше візьме. Але ти ту флєшку ніде далеко не ховай, я її зара заберу з собою. Ліпше наготуй ше один келішок, бо бачу же пану Стефцю то пиво ніяк в горло не лізе, -- сказав і випив.

Коли пан Зеньо підійшов з фляшкою і двома келішками до столика пан Стефцьо навіть не ворухнувся. Лише черговий раз зітхнув. Пан Зеньо сів напроти і наповнив келішки. Мовчки випили. І лише тоді пан Стефцьо жадібно приклався до свого пива попихаючи ним горівку. І то так, же випив все за одним махом.

-- Ви то виділи? -- промовив він відставляючи гальбу.

-- Ой, пане Стефцю, ліпше би не видів… -- смутно відповів пан Зеник і витягнув з кишені помняту пачку «Ватри»

-- А я й не знав, що Ви знову курите, -- здивувався пан Стефцьо.

-- А я теж не знав поки не зовидів нині тоту кумедію…

-- Та і не кажіть, -- в голосі пана Стефця забриніли сльози, -- ліпше би було дуба врізати ніж на таке дивитись. Подумати тіки, вибрались, курча ляґа, в червоно-чорні кольори, поїхали в Крим би тим кацапам показати де раки зимують і що? Всрались, курва. Матолки…

-- Та власне, пане Стефцю, власне, -- хитав головою пан Зеньо, -- воно би не було так зле, якби не та червоно-чорна форма… І головне ж символічно то як мало бути. Їхали ж бо до зесполу, фани якого кацапськими стягами розмахують. А тут приїхали хлопці з Галичини, нащадки упівців і запхали їм ті москальські прапори в дупи… Як мало бути гарно… Але ж так всратись – то просто встид…

-- От-от, мені ніяк то в голові не вкладається, як можна було в червоно-чорних майках програти? Та вони би той газон зубами мали гризти лиш би виграти. А тут… І теперка, курва, певно всі ті на сході торочать як вони файно «бендер» наказали. Тьху…

-- А знаєте, повім Вам, же цілу гру було в мене таке відчуття, же зливають вони ту гру…

-- Ой, пане Зеню, ліпше не тре… Не кажіть так, бо кому тоді вірити? Якщо наші хлопці зливають матч кацапам граючи в червоно-чорній формі, то в що ще лишається вірити в тому світі? Ні, ні і ще раз ні! Просто не хочу вірити що Ігорцьо, Олько, Артемко і компанія могли би так плюнути всім в душу, -- запалився пан Стефцьо.

-- А ваша правда. Не можна навіть думати про таке… Бо щось так гидко-гидко стає на душі… -- відповів пан Зеньо і якось так замислено подивився на фляшку. – Давайте ліпше вип’ємо ніж такі думки будуть в голову лізти.

-- А давайте, -- відказав пан Стефцьо, -- зрештою давайте ліпше думати, що то такий своєрідний спад після перемоги над Шахтарем. Хлопці ся замучили і фізично і психологічно, а ще може дуже вже самовпевнені були, бо їх же тут після тої перемоги як богів возносили. То й не зчулися як всрались…

-- Знаєте, пане Стефцю, то всьо звучить так як ніби коментатор в телевізії пояснює чого збірна знов влетіла: і футболісти в нас хороші і тренер найкращий, але курва погода нині не та і ворота в суперників замаленькі… Гівна ті всі відмазки варті… Але що ж, хіба ми маємо як інакше себе втішати? Хіба ще горівкою…

І вони випили. Не цокнувшись…

Карпати, Львів, Футбол

-- Йой, пане Зеню, та невже то Ви? – аж підскочив на своєму стільці пан Стефцьо, зовидівши як го кумпель заходить до кнайпи, -- А я вже думав, що Вас в тому Вашому Дмитрові хрущіблі заклювали!

Хрущіблі – то були такі унікальні літаючі створіння, які мали дещо від пташки, але і дещо від жука. Проживали вони в основному в селі Дмитрові, але так як розмножувались як кролі, то і Дмитрів ставав для них потрохи затісним і часами в літі їх можна було зобачити навіть ві Львові, особливо на балконах де вирощували мушкательки. За легендою, що любив оповідати пан Зеник, мали вони також унікальне походження. Починалась та історія в далекім сорок восьмім році, коли уродженець села Северин Мастиписок в купі з багатьма іншими вояками УПА подався на іміґрацію до Гамерики. За роки поневірянь на чужій землі зумів він нажити незлий статок, та й взагалі жилось не так вже йому й зле за океаном. Але серце боліло за ненькою і був би зовсім впав в ту їхню депресію, якби не розважали його вірні друзі, пташки колібрі. Міг він так годинами сидіти і слухати їх, а так як жінки собі достойної так і не знайшов, всі ж бо достойні залишились в Україні, то мав на то діло купу часу. І так він вже їх любив, же як вертався на Батьківщину до рідного села в дев’яносто першім, то забрав кілька штук з собою. Спочатку ті колібрі якось не дуже звично почували себе в Україні, видно було як вони марніють і тужать за Гамерикою. Але тривало то недовго, бо минула зима, прийшов травень місяць і в повітрі закишіло хрущами. І так вже полюбилися хрущі тим колібрі, що просто не могли собі місця найти. Ну а хрущі, як побачили таку ніжність з боку заморських красунь, як справжні українські хлопці виявили неабияку гостинність. А за рік, почали люди помічати, же поряд з хрущами і колібрі літають, якісь такі дивні створіння, які мають щось від колібрі, але щось і від хрущів. І охрестили люди ті плоди кохання хрущіблями.

-- Та, які пане Стефцю, хрущіблі зимов?! Вони всі позабирались в свої нори і сплят -- чекают весни, -- відповів пан Зеник, знявши мантель і вмостившись напроти пана Стефця, -- хоч я розумію Ваше питання, бо Дмитре то така благодатна, Богооблюблена сторона, шо там навіть зимов тепло і гарно і не гріх якому хрущіблю зі сплячки вилізти -- спину на сонечку погріти.

-- Ну то я си, пане Зеню, тєжко вибачєю за таку необізнаність вашої фауни, -- сміявся пан Стефцьо, -- а то чого Ви тоді так довго зі свєт ся не вертали. Якщо то не хрущіблі Вас, то певно то Ви хрущіблів наминали за святковим столом! І поки всіх не зїли з Дмитрова ні на крок?

-- Майже, пане Стефцю, майже так воно і було, -- погодився пан Зеник, приховуючи справжню причину

-- Ой, знаю я Ваш той тон і вираз писка, ану признавайтесь бігом, що від мене криєте?

-- Ніц Вам повісти не можу, бо сам ніц не знаю - віджартувався пан Зеник, але в той момент до кнайпи власне зайшла пані Стася і пан Стефко всьо зрозумів сам... З того як вони з паном Зеником перезирнулись, і останній довбень би зрозумів чого пан Зеник так зі свєт сі затримав.

-- Ой, бачу, пане Зеню, же не на хрущіблі Ви в Дмитрів їздили, -- підморгнув пан Стефко, -- але ніц Вас більше питати не буду, захочете самі мені все викладете. А в то що захочете то я чогось не сумніваюсь. Давайте ліпше замовте си пива і випємо за тії свєта, бо видів Вас востаннє ше перед Святвечором

-- А за єдно і про хлопців наших поговорим, -- погодився він з паном Стефком і зразу ж кивнув Ромцьові шоб той не лапав мух а вже біг їм пиво наливати

-- Але то я бачу ви спішите тему змінити! Ну зовсім ніц за свята повідати не хочете! -- продовжував насміхатись над кумпльом пан Стефцьо, -- Ну але най вже Вам буде... Про хлопців так про хлопців... Як так по правді казати, то я вже такво скучив за нашими з Вами розмовами.

Власне в той мент з’явився біля їхнього столика Ромцьо з двома гальбами пива.

-- Доброго здоров’ячка, пане Зеню, -- аж сяяв від радості Ромцьо, -- Ви собі навіть уявити не можете, як я си тішу, же ви знову з нам. Бо повім вам так чесно, на пана Стефка просто жаль було ся дивити, за час поки Вас не було він може разів зо три озвався до товариства, -- пан Стефцьо вже відкрив був писка аби заперечити, але Ромцьо не вгавав, -- А ще, пане Зеню, мушу Вам повісти, же не можна так з простими смертними, -- усмішка на обличчі пана Зеника змінилася виразом щирого здивування, -- і не дивіться на мене як теля на нові ворота, от повічте мені, як можна позбавити нас втіхи милуватися красою пані Стасі на цілий місяць часу?! Не маєте Ви Бога в серці, пане Зеню, -- скінчив Ромцю і вишкірив свої жовті від курива зуби.

-- Ромцю, чи ти не маєш чим ся іншим зайняти ніж язиком тутво молоти, диви кіко людей в тебе ще не обслужені, давай, ноги в руки і вйо звідси, -- зробив гнівний вираз обличчя пан Зеник, але було добре видно, же йому ото Ромцьове плескання язиком лягало як сметана на вареники зі шкварками.

-- Вже побіг, пане Зеню, Ви тіко не гнівайтесь, я ж не зі зла, -- кинув Ромцьо і вже його не було.

Пан Зеник вдоволено ковтнув пива і повернувся до всього червоного пана Стефця.

-- Як скінчите реготати, то може би оповіли мені троха новин про наших хлопців, бо я за тими святами не дуже мав змогу слідкувати.

-- Ну та куди ж вам до футболу було?! – заходився пан Стефцьо, -- змога вона ж не гумова, на все не хватає… Але добре, вже добре, потішились і досить. Урочисто Вам, пане Зеню, обіцяю, же з тими кпинами на нині покінчено! Я вже спокійний і готовий Вам повісти все, шо Ви пропустили за своїми «святами»!

-- Ну дєкувати Богу, -- усміхнувся пан Зеник, -- давайте почніть з того, шо то за одні до нас в Карпати прийшли в це міжсезоння? Чув, шо навіть якийсь іспанець до нас приїхав.

-- Ну, а Ви як думали? І якщо мені пам’ять не зраджує, то то є перший іспанець в нашому чемпіонаті! – гордо, а навіть трішки урочисто промовив пан Стефцьо.

-- Але якийсь матолок, нє? – скривив скептичного писка пан Зеник, -- Ну якось мені щось зовсім не віриться, же би який файний іспанець в Україну приїхав грати.

-- Та що ви пане Зеню, та чи Ви не знаєте, же в них там криза зараз? А тут му Димінський гроші буде платив, а Львів наш ну нічим я Вам скажу не поступається тій всій Іспанії. А навіть виграє, бо які би там красиві іспанки не були, але наші дівки ше ліпші! А Лукас, скажу я Вам, в тих матчах що я бачив дуже і дуже навіть непоганий хлопець, а навіть я би сказав блискучий. На то виглядає же буде він в нас грав в основі лівого нападника. А ше як зіграється з Ігорцьом і кумпанією, то взагалі бомба буде, то я Вам повідаю.

-- Ну-ну, щось ви вже занадто його хвалите, дивіться не перехваліть, -- не хтів розлучатись зі своєю скептичною міною пан Зеник, -- Але дай Боже, бо як так чесно, то Зеньов з Ґурулі троха не дотєгують… А ті два інші шо за птахи?

-- Ну той захисник, словенець Балажиц, то кажуть такий перспективний хлоп, але більше Вам ніц і не повім, бо толком ше не видів, шо він з себе представляє. А Мартін Богатінов, то думаю в найближчому майбутньому буде нашим основним воротарем. Він так подивитись і в рамці добре грає і на виходах ся не губе і пенальті бере як тре, щоправда з пенальті, то йому більше везло ніж він їх брав... Але дивлюся так по троху нашого Андрійця витісняє.

-- Ну, наш Андрійцьо не з тих хлопів, яких так просто взяв і витіснив, -- продовжував перечити пан Зеник, що б не повів пан Стефцьо, -- Він так просто ся не дасть!

-- Та буде видно, пане Зеню, буде видно, -- пан Стефко зробив великий ковток пива, -- Ше мали такого єдного бразилійчика брати з румунського клюбу, чекайте там якась така вибухова назва була… О! Згадав – «Газ Метан»! Але щось там їм ся не получило. Кажуть же вліті до того питання ся вернуть. А хлоп там я Вам скажу навіть дуже нічогенький!

-- Та як нема поки, то й нема. Нема шо про нього говорити. Давайте ліпше про тих що є.

-- Та що багато говорити? – знизав плечима пан Стефцьо, -- Лукаса зо Балажицом то завтра, думаю, самі зовидите проти Шахтаря в фіналі того Копа дель Соль. Богатінов правда в збірну поїхав, то буде певно Андрійцьо стояти.

-- Ну подивимось - подивимось. Але то було би ладно тим донєцким пару баньок покласти і привезти кубок до Львова! – загорілись очі в пана Зеника, -- Хоч то і товариський турнір, але кубок є кубок, а у Львові його вже ого як давно не було…

І за тим словом, двоє кумплів не зговорюючись підняли кухлі і моцно цокнулись, так що аж пані Стася повернулася від барної ляди подивитись, шо там сі діє.

-- А так говорячи про збірну, повічте мені пане Стефку, чого на милість бозку Калитвенцев Ігорця знову не закликав? – гримнув гальбою пан Зеник і глянув на пана Стефця так, ніби чекав, же той му зараз повість всі секрети нашого життя.

-- А бо видно му шурупів в голові бракує! – розгнівався пан Стефцьо, -- І головне Ігорцьо там в тій Гішпанії таке витворяє, шо часами думаєш шо то Карпати Мессі купили, а той тлунок ходить на кожен матч, дивиться і ніц не видить… Тренери суперників навіть говорять, же ваш шіснайцятий номер -- то сила, а той матолок… Та шо з нього візьмеш, пане Зеню, шо з нього візьмеш, якшо він кличе до збірної Кравця, який невідомо скіки через травму не грав, не хочу брехати, але десь більше року, і то Калитвенцеву хватило пару матчів на тренувальному зборі. А Морозюк? Чим він цікаво заслужив вже другий виклик в збірну, якщо донецький Металург ніц не грає, а в купі з ним і Морозюк? Ну і москалятко наше Алієв, курва: по-перше, травмований, по-друге, збори не пройшов з клубом, по-третє взагалі невідомо де він грати буде і чи буде, але шо там, в збірну він перший. Ай, ліпше би ви не починали…

-- Ви, пане Стефцю, не денервуйтесь, бо то ні холєри не дасть, -- спробував заспокоїти кумпля пан Зеник, -- і Калитвенцеву, я Вам скажу, не шурупів в голові бракує, а бальонів помежи ніг. Ви думаєте, він ті ігри з Кравцем хоча б дивився? Та яке там, Суркіс подзвонив, повів же хлопу тре форму набирати, бо Сьомін має на него плани і всьо -- Юрік рад старатса. От Вам і вся наука, пане Стефцю.

-- Ой, а того імені, пане Зеню, Ви при мені взагалі не згадуйте. Мене курвить тіки подумаю про того паразита. А особливо після тих останніх подій, листів ФІФА і УЄФА з погрозами і таке інше. Як почало му в дупу пекти то взяв руки в ноги і шмигнув жалітися Блаттеру, щоб той пальчиком помахав. І що цікаво, якимось дивним чином в той самий день як ФІФА надіслала офіційного листа з’явилась інформація, що Суркіс відмовляється від Ліппі, а ще пізніше вже сам Ліппі сказав, що йому взагалі ніколи і не пропонували. Ну бо на холєри йому тепер Ліппі, як він точно знає, що до Євро його ніхто не зніме? Тьху, аж противно.

-- А не казав я Вам, пане Стефцю, же більш корумпованих організацій ніж ФІФА і УЄФА нема на тому білому світі? Добре, що хоч вони нам ше не повідають наперед хто буде наступним чемпіоном світу чи Європи. Бо було вже би зовсім не цікаво, -- на обличчі пана Зеника заграла іронічна посмішка, видно було, що йому приносить неабияку втіху споглядання як пан Стефцьо ся нервує.

-- Але самі то вже напевно знають! – ще більше заводився пан Стефцьо, -- це ж уявіть собі скільки грошей можна було підняти в букмекерській конторі на ставці, що наприклад Уругвай буде в півфіналі або що німці порвуть англіків штири до єднеґо. Ай нема про шо говорити, пане Зеню. Знаєте, читав я ті листи від ФІФА і УЄФА і мене шляки трафляли. Пишуть, ми провели моніторинг, є втручання влади, тому керівництво ФФУ має залишитись незмінним до наступного зібрання в 2012 році, а як не послухаєте, то не будете мати ні Євро, ні клубів в євро кубках, дулю з маком будете мали одним словом. І хоча б один мінімальний доказ, хоча б якесь одненьке прізвище. Нє, ми побачили втручання і нас нічо не гребе. От Вам і демократія, пане Зеню, курча ляґа! І головне на них навіть в суд подати неможливо, бо то громадська організація, хочуть включають членів, а хочуть виключають і все на тому. Ото, курва, то що голова ФФУ є братом власника клубу Прем’єр Ліги то того вони не бачать, а якесь уявне втручання влади, то вони відразу помітили. Свині…

-- Та буде вже Вам, пане Стефцю, буде, -- сміявся пан Зеник, -- але то Ви вже завелись! І чого питається? Ніби то шось змінить? Чи після Суркіса ліпший хто може прийде? А за ФІФА і УЄФА, то хіба ви то всьо знаючи тепер футбол перестанете ся дивити, чи шо? Абстрагуйтесь від того і будете мали чистий спокій.

-- Та, пане Зеню, я ж за справедливість…

-- Ой, не починайте, з вуст податківця це чути як мінімум смішно, -- зареготав пан Зеник, -- ліпше би я Вам від початку погодився про мої свята розповісти, бо знаєте, нервові клітини вони не відновлюються, -- повів пан Зеник і ледь помітно підморгнув.

Пан Стефцьо змінився на обличчі, вся злість і переживання відійшли кудись далеко на задній план за вуха. Він різко повернув голову до барної ляди – пані Стасі там вже не було.

-- Ромцю, ану но принеси нам флєшку «Слави», два келішка, тарелю з салом і дві порції тих ваших дерунів з грибами і то бігом, поки пан Зеник мені не втік, -- коли пан Стефцьо повернувся на обличчі в нього сяяла посмішка, а маленькі хитрі очі горіли безмежною цікавістю…

Карпати, Львів, Футбол

Вечір… Зимовий Львів застиг в очікуванні свят… Дзиґар на Ратуші власне відбив десяту годину… Тихенько кружляют в повітрі сніжинки, під ногами, від морозу, рипит сніжок, там і сям шпацеруют слічні панєнки зі своїми кавалєрами, а між ними туда-сюда гасают малі бенькарти з радісно-рум’яними писками і білими від снігу куфайками… Десь далеко, певні аж на Кайзервальді, чути як якийсь пан, зупевні троха передчасно набравшись Різдвяного духу, на всеньку Личаківську горланить «Нині Рождество» на мельодію «Бог ся рождає»… І якшо файнесенько прислухатись, то можна навіть почути, же пан той не горланить, а дуже навіт професійно рипит ту мельодію… Хтось би навіт міг повісти, же рипит він не згірше снігу під ногами, по якому тутка й тамка шпацерують панянки з кавалєрами і гасают малі бенькарти… А якшо би той хтось поставив собі за мету послухати всеньку ту колядку до самого кінця, то певні сказав би шо пан, який ю співає, мусит спустився з Карпатських гір, бо особливо затєто в кожному приспіві робит акцент на то як файно «трембітає» тотой гуцул аби привітати мале Боже дитєтко...

І хто би міг запідозрити, же серед всієї отої, не завстидаюсь того слова, гармонії, серед усенького того ладу і спокою, посеред замерзлих в очікуванні Різдвяних празників львівських левів, в подвір’ї кнайпи «Під старою грушкою» може творити сі таке неподобство?! Хто би міг коли подумати, же за тиждень до дня святего Миколи, коли навіт, якби сказав мої цьоці шваґєр, же гріх москаля мучити перед тим як го сокиров завалити, два ліпших кумплі будут такво немилосердно писки одне одному мастили?! Певно ніхто би не міг… А от стало сі, маємо теперка то, шо маємо… А почалось то всьо ше пополудню, коли пан Зеник, зайшовши, як звично, до кнайпи, не застав свого колєґу на звичному місці…

-- Ромцю, дай ти Боже здоровєчка! -- мовив пан Зеник, знімаючи свого мантля і струшуючи з нього сніг на підлогу, -- Як воно туткай? Бо людей, я виджу, нинька до холєри. Будеш мав для мене якого столика, бо шось не можу вгледіти я ніде пана Стефка?

-- Моє шанування, пане Зеню, -- відповів високий, з прилизаним волоссям, добрими очима і кайзерівськими вусами, кельнер, -- та Ви знаєте як то є, як йно тілько на дворі холодає, то в нас в кнайпі натихмісць Ташкєнт ся зачинає. Але для Вас то зопевні же столик ся знайде! А як нє, то зараз шмаркачів тотих коло стіни розрахую, бо їм і так, я виджу, ше зó три кєлішка тóму вже дóста було. Мусите хвильку хіба коло бару зачекати. Можу Вам за той час запропонувати якого пива?

-- Нє, Ромцю, то ше заскоро на пиво, тре перше ся зігріти. Дай мені тего твого ромашкового чаю, -- відповів пан Зеник і підморгнув, -- але вляй там добряче рому, аби пальці на ногах відійшли троха від морозу.

Ромко подав му чай з ромом і пішов до столика де куняло штири червоних писка. Пан Зеник тим часом вирішив розгледітись навколо аби може стріти яку знайому мармизу.

-- Коло Вас вільно? – почувся з-за спини солодкавий голос. З несподіванки пан Зеник зробив файний такий ковток окропу і наніц обшпарив собі всього рота.

-- Кур-р-рча л-л-ляґа! – вилаявся пан Зеник повертаючись.

-- Вибачте, але якшо тут не вільно то можна так просто і сказати! Неприпустимо вести себе так нахабно з леді! – перед ним стояла пані Стася у всій красі і пишнóті. Її очі дивилися на нього повні обурення, а свої власні, як на зло, пан Зеник не міг відвести від її розкішного бюсту.

-- Хлясь!!! – десь приблизно так описували звук від ляпасу завсідники кнайпи того вечора.

Хвилин десят по тому пан Зеник сидів з пивом за звільненим столиком і в думках кляв себе і ромашковий чай на чому світ стоїть. «Якого милого тре було тобі того чаю?! Чи ти ся дома чаю напити не міг, тлунку? Та шоб я ше коли замовив тої отрави в кнайпі!! Нігди в жицю!! Від нинька тілько пиво! А як зимно, то тре горівку з перцем пити, тýмане ти вісімнайцятий!». Власне в той самий момент коли пан Зеник в думках промовляв останнє слово, до сіней забіг захеканий пан Стефцьо. Зобачивши пана Зеника, він навіть не скинувши свого капелюха, підійшов і ввалився на стілець навпроти нього. Видно було же наразі питати, шо ся таке стрєсло було би марно, бо пан Стефцьо заледве повітря хапав ротом як викинута на берег рибина. Тому пан Зеньо вирішив зачекати і подивитись шо то далі з того буде. До їхнього столика відразу ж підійшов Ромцьо і спитав пана Стефця чи принести му, як завше, пива . Пан Стефко впевнено хитнув головою - ні. Кельнер добре знав, шо на відміну від пана Зеника, пан Стефко давно вже зарікся пити в забігайлівках шось бодай троха неалкогольне – пиво було єдиним вийнятком. Тому коли той відмовився від пива, Ромцьо, ше раз збадавши погоду на вулиці, оцінивши всі ті знаки, які безмовно (а певні навіть несвідомо) подавав йому пан Стефко, не питаючись більше ніц, пішов дістав з льодувки фляшку горівки, поставив на «срібну» тацю два кєлішки, два квашені огірочки і два кавалки хліба зі смальцьом і заніс то всьо до столу. Вже пізніше Ромцьо розказував, шо такого почуття вдячности, як на писку пана Стефка в той момент, не видів ше ніколи в своїм жицю.

Пан Стефцьо, коли взяв до рук фляшку, першим ділом, як заведено, вляв панові Зенику. Потім один за одним осушив штири кєлішка, навіть не дивлячись наперед себе, і лиш після того, налявши си п’ятий, він підвів погляд на свого, троха заскоченого побачившим, колєґу і мовив таке:

-- Я нині облазив вздовж і впоперек всенький Краківський базар, шукаючи Миколая свому малому… відморозив наніц пальці на ногах… разів десіть мене шляк трафляв від зварйовано високих цін… певно стільки ж раз я падав як платва на тому льодніску, яке пан Біг своєю волею і комунальники своєю роботою створили по цілому місту… штири рази найменше я впав коло будки Мирося…  мало не побився з ним, після того як з нервів голосно вповів на весь базар куда я думаю він би мав піти разом зі своєю будкою і своєю нерозчищеною дорогою, а він то почув… крім того я ні холєри  не мав в роті з самісінького ранку… але зараз я Вам щиро вповідаю, же то всьо до дупи не важливо, бо Я НИНІ ІГОРЦЯ ХУДОБЯКА ВИДІВ!!! Видів, як во Вас зараз виджу! Най го пан Біг береже!! Будьмо!!!

І випив. Після того пан Стефцьо перехилив ше два кєлішки, не закусуючи, і врешті зняв з голови капелюх…

Вся кнайпа дивилася на нього, бо всі знали хто такий Ігорцьо і ше всі знали, що…

-- Так він же на зборах в Турції, -- першим вигукнув Валєра.

-- А я ти кажу, же видів нині Ігорця коло церкви Святої Анни на Городоцькій -- парирував пан Стефцьо, обурений такою недовірою до його слів.

-- А може то Ви якого святого вздріли коло церкви, а не Ігорця і перепутали, бо виділи сти таке богоподібне лице серед живих тілько в двох людей на всій землі: в Ігорця і в тотего мериканського Іванця Деппа? -- обізвалась при буфеті панна Юзя - дуже побожна дама років шістдесяти, яка завжди приходила до кнайпи аби помилуватисі на молодих фраєрів.

-- Я звичайно не кажу, же Ігорцьо не святий, Господи помилуй, але то був справжній матеріяльний Ігорцьо, а не якийсь дух! -- пан Стефцьо зачинав злитись.

-- Пане Стефцю, та не вигадуйте тутво всякі бздури, -- втрутився пан Зеник, і простягнув йому хліба зі смальцьом -- ліпше на возьміт закусіт си, а то, чого доброго, ше всенькі Карпати до Вас нинька колядувати прийдут вертепом, де Гурулі буде жидом перебраним, а мурин Годвін - чортом з вилами!

-- А то значить Ви мені вірите?! – обурився пан Стефцьо, витягаючи з внутрішньої кишені маринарки два кольорових папірці, -- А ще може скажете, же то не два квитки в центральну ложу на матч з ПСЖ? – обвів він авдиторію переможним поглядом, так ніби сповіщав світу радісну новину про народження Божого дитятка.

І на якийсь мент кнайпа завмерла в завороженій тиші, споглядаючи високо підняту вгору руку пана Стефця, в якій майоріли усіма кольорами веселки два омріяних і, повім вам, далеко не дешевих квитка. Але тіко якийсь мент… Першим отямився пан Зеник.

-- Ну і шо би тих два папендекеля мали вспульнего з нинішнім явленням Вам Ігорця? – повів він все ще з підозрою, але вже не так впевнено як до того, -- тіко не кажіт, же то сам Ігорцьо їх вам спрезентував!

-- Ну якби ви, пане Зеню, не були мені таким файним кумпльом, то так би вам і повів, але як так по щирості, то випали му просто з кишені, як сідав в таксувку. І жеби ви мене правильно зрозуміли, то я зовсім не хтів їх такво привласнити, а чесно біг за тією таксувкою аж до самого Університету, бо чужого, ви знаєте, мені не тре!

Кнайпою прокотився легенький смішок. І було не зовсім зрозуміло з чого люди си дерли лаха, чи то з того же всі знали який з пана Стефця спринтер, чи то з того, який з него податківець.

-- А знаєте,пане Стефцю, а я Вам вірю, -- хитро промовив пан Зеник, -- ну бо а чого би мав не вірити такому файному кумплю? Але повічте, а шо Ви плануєте з тотими квитками робити, ви ж стадіону як дідька боїтеся, -- рука повільно тягнуласі до квиточків, що лежали на столі поряд з майже допитою флєшкою, -- а малий Ваш взагалі до футболу не має ніякого інтересу, тіко то і знає, що кубітам під спідниці в тенісі заглядати, -- два пальці вже торкались омріяних клаптиків ґлянцового паперу.

-- А то на що це Ви натякаєте, -- різко висмикнув квитки пан Стефцьо, -- ліпше туво до гальби руки тєгніть. То значить як кумплю вірити, то Ігорцьо в Турції, а як в повітру запахло яков вигодов, то Ви вже ту як ту! Я може і хтів Вам такий презент перед Миколаєм зробити, але теперка – дуля з маком! Не буде Вам барабану, -- і квиточки повільно помандрували з повротом до кишені маринарки.

 -- Якщо дозволите втрутитись, -- раптом промовила пані Стася елєгантсько потягуючи лікер, -- то хотіла б зауважити, що повністю з Вами, пане Степане, погоджуюсь в Вашому рішенні. Нема чого тому хаму такі подарунки робити. Бо хіба то не він після матчу з німцями казав, що ліпше би Карпати взагалі в ту лігу Європи не виходили, цитую: «би встиду такого не робити»?

-- Во власне, я би му вогулє заказав на стадіон приходити після такого! – почувся якийсь пяний голос з глибини кнайпи.

-- А чого то ви всі ся насіли на пана професора? – озвався Юрцьової Ганки внук, який ся вчив на історичному і власне за тиждень мав іспит в пана Зеника, -- чи то може він, не далі як вчора, казав же Ігорцьо правильно робе же в Дніпро переходить, бо там і гроші ліпші і перспектива? Чи то може таки наш шановний пан податківець таке повідав? То так він Карпати любит! Він то певні ті квитки прийде додому і в унітаз спустит!

-- І я говорю, що лучче би Ігарьок в Зарю нашу перейшов, -- вліпив свої пєть копійок Валєра, уже міркуючи як би то йому ліпше добігти до туалету жеби там запертись і не вхопити від кого підсрачника.

Отак слово за словом, напруження росло, голоси ся піднімали все вище і вище і в один прекрасний момент події почали мінятись, як картинки в калейдоскопі. Якшо хто коли видів американські вестерни, то певні зрозуміє про шо то я. Посуда ся б’є, стільці над головами літают, «ковбої» ся тлумлят, фляшки об голови ся розвалюют і то всьо під такий веселенький акомпанемент піаніно… Батярня ше та! Власне таке сі творило в старенькому льокáлі «Під старов грушков». І головне, же ніхто би точно не міг вповісти з чого то всьо ся зачало. Хтось когось штурхнув, десь зі столу впав кєлішок з горівкою, комусь дісталось по писку і всі вже ся крутили в вирі затєтої маґулєнки.

Серед усього того рейваху гаратались і пан Зеник з паном Стефцьом. Чи то вони ся тлумили через то, шо стояли найближче одне до одного коли тота гебра ся зачала (а ше були файно підігріті попереднім ґешпрехом), чи то через то, же двоє найкраще знались і тому найбільше довіряли пуцувати свої писки власне одне одному? Того би ніхто вам не вповів.

Ясне же, як і в кожному пурєдному вестерні, хтось мусів в якийсь момент розтарабанити собою вікно і вилетіти на вулицю. Тим «першим» того вечора став такий собі потирайко Василько ґавдзюх. А закім був малий і легонький, то вилетів на подвір’я як бальон на трибуни після удару Ігорця. За ним, на превелику радість Ромця, посипалися і всі решта.

По снігу катулялись всі, а навіть панна Юзя. Ніхто вже навіть не розбирав, кого тлумит…

Та раптом в повітрі задзвеніла мельодія. Спочатку ніби так здалека, а потім все ближче і ближче… І почулись слова…

«Бог предвічний народився,

Прийшов днесь із небес,

Щоб спасти люд свій весь,

І утішився…»

З-за рогу появились перші делєґати тої співочої процесії. Пастушок напереді ніс звізду ясну і всі в унісон колядували.

Навіть найзатєтіші батяри застигли в нерішучості. Ніхто не вірив своїм очам. Та і як було повірити, як серед вулиці, перебрані в трьох царів зі Сходу, шпацерували Федецький, Кожанов і Чечер. Цар Ірод – Димінський, зі своїми стражами – Юрчишиним і Дедишиним, з гордо піднятими головами, йшли як на суд Божий. Пастушки – балканці Тубіч і Мілошевіч вели за собов арендованих ягняток, три ангели  - Голодюк, Ощипко і Ткачук виспівували один на перед одного «Слава Богу заспіваймо…». Були там і жид з жидівкою – Гурулі з якоюсь кобітою, яку ніхто ніколи в очі не видів, і дідько – Ґодвін. Ігорцьо був малим Ісусом в яслях, а над ним схилились Йосиф старенький – Тлумак і Марія – Констанція Тіяго. Авелар, відпустив вуса і був Вкраїнським козаком при шаблюці.

-- Добрий вечір Вашій хаті, чи дасте колядувати?

-- Ясне же колядуйте, -- Ромцьо перший спохопився, поки решта з роззявленими писками дивилисі, як барани на нові ворота.

Всі перестали лупитись і зачали підспівувати… Потому один перед одним віншували…

Врешті позаходили назад до кнайпи, попідіймали перевернуті стільці і всілись пити за здоровя малого Ісуса.

Раптом до сіней залетіла кобіта на мітлі і всі впізнали в тій відьмочці Маряну Фіртку. Вона зробила коло над головами публіки, осипаючи всіх золотистим серпантином і приземлилась коло столика пана Зеника з паном Стефцьом.

-- Аби ви мені більше ніґди не чубились, -- повіла вона, підморґнула і почала, ні з того ні з сього, трусити пана Стефця за плече…

І тут пан Стефцьо прокинувся… Коло нього стояв Ромцьо. Первим ділом він озирнувся по кнайпі. Всьо навколо було як завше, тілько пан Зеник, набравшись… сміливости, стояв коло бару і мило вуркутав з паньою Стасьою. Пан Стефцьо вже, якби сказав Валєра, «чьотко» знав, шо йому робити. Він витєгнув з маринарки два квиточки, і ше раз глипнув на них. Не думаючи більше ні секунди, він підійшов до ляди і простягнув їх панові Зенику…

Карпати, Львів, Футбол

-- Слухай, Валєра, та вгамуйся ти вже врешті і не пашталакай, вже три доби минуло, а ти ніяк вспокоїтись не можеш, -- сміявся пан Стефцьо, -- вхопив штири гола від наших хлопців, то сиди собі теперка тихо і сьорбай свій чай з самовару.

-- Та я ж ета, я ж нічого, -- усе бідкався Валєра, -- просто, якби Мартищук не начудив з тим штрафним, то може так би нічєйкою всьо і закончилось. Бо так ігра нічєйна же була…

-- Но-но, нічийна, ти тутво ше поговори, не відомо до чого договоришся, -- провадив пан Стефцьо, -- я вам, шановний наш пане Валєра, так повім, же Карпати, то як Барцельона – ви нам заб’єте стіко, скіко зможете, а ми вам скіко схочем! Проблєма тіко в тому, же хлопцям просто деколи ся не хоче, і ото перше виявляється більшим за ото друге…

-- Ну канєшна, а ми тоді, шо? Шось тіпа, ми вам заб’ємо, скільки зможемо, а ви нам скільки надо? – пробурчав пан Валєра

-- От ви врешті, пане Валєра, і докумекали фундаментальну ріжницю між Карпатами з древнього міста Лева і Зорею з Ворошиловграду, -- пан Зеник розплився в такій усмішці, що аж очі заплющилися, -- А щодо Мартищука, то повім вам, же маєте ви пеха з тими брамкажами. А як ви думали Юрко зі Станіславова, ліпший колєґа Ігорця буде грав проти свого колишнього зесполу, га? Ото ж бо й воно! Хоча слід зауважити, же першого гола Ігорцьо так вгаратав, же Юрцьо там як би й хтів, то не поміг.

-- Е, пане Зеню, маю таке вражіння, же вони по тій причині Бодька злякались ставити, думали певно же підготував декілька презентів для рідного клюбу… А ту на маєш, Юрцьо виявляється нічим не гірший! – підтримав кумпля пан Стефцьо.

-- Але то всьо байки, -- повідав далі пан Зеник, -- в суботу вам би не помогло навіть якби сам Буффон чи Ван дер Сар стояв на брамці! Бо то був день Ігорця, а всі ми добре знаємо, же як Ігорцьо си заводит то він гірше фурії, ніяка зараза го не спинит! І навіть, пане Валєра, не пробуйте там перечити, -- повернувся до Валєри пан Зеник, завваживши, же той ма інтенцію відкрити писка, -- бо то є свята істина і я би казав підняти за то гальби!

Пан Стефцьо пив з таким завзяттям аж си закашляв. А пан Зеньо як істинний колєґа почав го гатити межи плечі жеби спрямувати му те пиво в правильне горло. А як добре си відкашляв, то всунув пан Стефцьо свій знаменитий бандзьох з повротом за стіл, замовив си нове пиво і повів таке:

-- Але я, пане Зеню, не годен ніяк допетрати, шо робив отой Тіаго на полі? Отой з такою д’Артаньянською фамілією – Констація! Воно може він ше і заграє, але поки ніц не видно на холєри го до Львова притарабанили? От Кузя вийшов і на тобі маєш, два паса Ігорця – два гола Кузнєцова! А того останнього ще й межи ноги Юркові впустив...

-- Та дайте му троха часу, пане Стефцю, кажут в Румунії не зле грав, то мо і в нас заграє, а з такими хлопцями як Олько і Ігорцьо позаду, то навіть ви би певно з вашим пузом почали би голи ладувати, -- пан Зеник потягнувся рукою до писка аби заховати в неї посмішку, якби мав вуса, то то би виглядало ніби він їх пригладжує. Але вус він не мав, а все тому, же не слухав свою мамцю, яка все життє торочила, же борщ без мнєса -- то є зупа, а хлоп без вуса -- то є дупа…

-- Але Олька шкода, пане Зеню, -- пустив шпильку повз вуха пан Стефцьо, -- як не їдно то друге, то йому ледве око не вибрали, то тепер отой трафунок з ключицею. І шо то за напасть така?

-- Та й не кажіть, пане Стефку, Олькові в тому сезоні як пороблено. Але помежи тими трафунками, Олько ше й потрафляє показувати таку гру, же аж дух заперає! Знаєте, пане Стефцю, от вірю чомусь в того хлопа, вірю, же як не будуть його переслідувати ті контузії, то виросте на великого футболіста!

-- Ваші слова та Богу в вуха, пане Зеню, ваші слова та Богу в вуха. Бо я знаєте Олька дуже люблю, він мені мого сина нагадує, має такі самі великі допитливі очі! А знаєте, шо мій син вчора мені повів, як прийшов з науки?...

Але пан Зеньо вже не слухав свого кумпля і зовсім не тому, же му було неінтересно, так направду дуже любив він родину пана Стефця, і бахорів і малжонку, певно навіть більше за самого пана Стефця. Та шо там повідати, пані Ганю Зеньо взагалі вважав святою кубітою, бо хто би то ше міг терпіти отого бельбаса? І мушу вас запевнити же в жадній другій ситуації пан Зеник би си не позволив отак нахабно пускати повз вуха, шо повів синек пану Стефку. Але тут була особлива оказія. До кнайпи впевненою ходою з гордо піднятою головою і випнутими цицьками зайшла пані Стася. О, шо то була за кубіта, то вам не передати ні словами, ні пером, а навіть фломастерами. Була пані Стася молодою бездітною вдовою якогось генерала, то й мала незлу касу з емеритури свого покійного мужа. І любила такво межи рантками, манікюрами, педікюрами і фриз’єрами, заглянути си до кнайпи на келішок якого лікеру, а то й коньячку. Як заходила вона до кнайпи то раптом вщухали всі балачки про футбол, Карпати і навіть Ігорця Худоб’яка. Всі фацети як за яким сигналом одночасно повертали свої макітри і прикипали очима до її дивовижного бюсту, який постійно прагнув вирватись на волю з легко затісної блюзки. А як проходила повз, то кожен зацофаний цваньо поринав у солодкі аромати її парфюмів, але не надовго, бо вже в наступний мент забував про парфюми цілком зосередившись на ґрандіозній дупці щільно обтягнутій короткою спідницею і довгих струнких ногах на яких вигравало і виблискувало тьмяне світло кнайпи. А потім вона сідала біля барної ляди заклавши ногу на ногу і замовляла Старий Таллін і повільно пила ніжно облизуючи язиком свої повні соковиті як спілі вишні вуста. Найбільше страждав за нею пан Зеник, бо то була кубіта його мрії, він ладен був такво сидіти і споглядати її довіку. Але втіха тривала недовго, бо пані Стася допивши свій трунок лишала на ляді гроші, вдягала пальто і повільно, але впевнено виходила з кнайпи не промовивши жодного слова. А пан Зеник був надто всидливим, жеби підійти і заговорити. Хто ж то таке видів, би така пані пішла з таким матолком. Та й хто такий був пан Зеник? Доцент кафедри новітньої історії, який всьо шо може си позволити, то пару пив в кнайпі раз на тиждень?

-- А дивилисьте, пане Зеню, вчора оте їхнє класіко? Ліпшого футбола, повім вам, не видів з часу того пам’ятного матчу з Галатасараєм! – мовив пан Стефцьо закінчивши історію про свого сина. Він навіть не помітив пані Стасю, бо мав нічим не гіршу жонку з нічим не гіршими цицьками і був з того вельми задовольоний.

-- Та як же не дивився, ясне діло же дивився! -- оживився пан Зеник. -- Але то каталоньчики наваляли тотим імперіялістам! І навіть магічний Моуріньйо їм не поміг! І скажу вам по заслузі, не маєте поняття, як я ся тішу за наших братів з Каталунії! Знаєте, отако цілим єством своїм чую я якусь спорідненість між галичанами і каталонцями!

-- Та що тут чути, пане Зеню, що тут чути? Чи то мені вам, історику, повідати кіко всього нас з ними в’яже? І повім вам, же оте наше спільне прагнення свободи, ота постійна боротьба, той запал передався і нашим зесполам!

-- Но так, так, істину повідаєте, -- тіко і сказав пан Зеник.

-- Але як повертатись до футболу, то скажу вам же центр поля тоті реалісти начисто просрали, возили їх каталоньчики як малих дітей -- міркував пан Стефцьо, -- якби я ото не дай Боже був фанатом Реалу, то пішов би такво прямо до того Моуріньйо і повів йому просто в лоба же ніц в них не буде виходило і будут програвали оте їхнє класіко раз по раз поки не вкуплят си Ігорця!

-- Але дєкувати Богу, ви є фаном Карпат і таким і залишетесь аж до нового пришестя, -- одмовив пан Зеник і додав, -- на щастя Барцельони і Карпат.

-- То ви, пане Зеню, файно підмітили. А виділисте, як той кочкодан недороблений Рональдо Пепа Ґвардіолу штовхнув? Та де то таке видано, жеби футбольори на тренера руку піднімали?

-- Ну, скажу я вам там і Пеп негарно си повів. От пувічте, ну нашо бути таким вредним, шо не міг дати тій Христинці тотого бальона? Та най би си дитина бавила.

-- І то правда, але Пеп всьо їдно заслужив тіко найліпших слів. Подумайте тіко, п’ять разів поспіль виграти в Реала! А всі так чекали, же прийде Моуріньйо відродит Реал і шо? Всрався ваш Мауріньйо.

-- А знаєте, а мені ся сподобало як Мауріньйо на то всьо відреагував. Як натуральний хлоп! Не ліпив якихось бздур, же пенальті не дали, же фортуни не було чи же яйця си в хлопців чухали. А повів просто, же Барса багато ліпша і всьо. І боюсь же в Мадриді Барцельоні так легко вже не буде.

-- Ну зобачимо як воно буде, а поки, пане Зеню, пропоную підняти тоті гальби за здоров’я і відвагу наших хлопців, бо то їм си дуже знадобит в четвер в матчі з німаками.

-- Ой, пане Стефцю, ліпше то певно би і не вийшло сказати! – повів пан Зеник і підняв свою гальбу, -- і як у Львові три було мало, то теперка в Дортмунді нехай закотять їм штири, а то й п’єть!

На вулиці мела хуртовина, але в кнайпі «Під старою грушкою» було як завжди затишно і тепло, бо шо може бути ліпше як балачка файних кумплів про футбол за пивом? Ну хіба пані Стася…

Карпати, Львів, Футбол

Пан Зеник зайшовши в кнайпу повільно повів по ній поглядом. В кутку біля вікна за звичним столиком сидів похнюплений пан Стефцьо і попивав своє темне "чеське" пиво. Навколо нього було глухо як в танку. Ніхто не хтів сідати за сусідні столики, а ті що сиділи троха далі тіко час від часу зиркали на нього зневажливими поглядами і повідали своїм кумплям якісь відверто неприємні речі про пана Стефця. Надворі була середа, а в понеділок два дні до того у Кийові зачалася безстрокова акція протестів проти нового податкового кодексу.

Пан Зеник глибоко зітхнув і нехотячи поплентався до свого колєґи.

-- Моє шанування пане Стефцю, -- пробурмотів він сідаючи навпроти кумпля.

-- Та дайте ми чистий спокій, яке там шанування, гляньте, шо вони мені тутво замість пива підсунули! Стіко води туди влєли, же гірше сцяків!

Ну якщо то вже навіть пан Стефцьо помітив, то певно Ромцьо таки дійсно си постарав, подумав пан Зеник. Пан Стефцьо не був з тих хто ся дуже розбирав на пиві, але того не знав, щитав себе великим цінителем і замовляв тіко елітне!

-- Ну і чого вони на мене всі так вз’їлися? Так ніби ото я сидів просто в кабінеті Тігіпка і йому на вухо диктував отой проклєтий кодекс, а бодай би його шляк ясний трафив!

-- Доброго вам здоров’ячка, пане Зеню! – підійшов кельнер Ромцьо і демонстративно повернувся дупою до пана Стефця. – Давно щось ви, пане Зеню, до нас не заходили. Вже пару днів вас не видів.

-- Ой, Ромцю, а ти мислиш, же так багато плотят нинька доцентам, же можуть вони си дозволити отак кожного дня до кнайпи на пиво ходити?

-- Та й не кажіть пане Зеню, а як підпише президент того нового кодекса, то вже певно і кнайп не буде до яких ходити, -- зиркнув Ромцьо на пана Стефця.

-- Та шо ви, курча ляґа, заладили їдно і то саме, кодекс та й кодекс? – не витримав пан Стефцьо, -- Та на матку бозку лишіться ви вже того ровѐра. Чи думаєте я хочу, би кнайпи позакривали і я не мав де пурєдного пива випити? От пувічте мені, на холєри мені той кодекс, як не буду мати де пурєдного пива випити і з ким про футбол погуторити? – не вгавав він, -- та чи ви маєте якого Бога в серці же так всі вз’їлись на мене? Та чи я писав тотой кодекс, же ви на мене всі вовком дивитесь? – пан Стефцьо встав, сперся кулаками на зашмальцьований стіл і кричав вже на цілу кнайпу.

-- Писали то може і не ви, але хабарі то хто як не ви здирати потім буде? – стиха промовив вусатий Миросьо і відпив з гальби пива. Вони з дружиною мали зо два магазини на базарі, торгували імпортними колготками і панчохами.

-- А ви то певне думаєте же я так хочу? А думаєте зверху в мене начальство не тєгне? То, шановне панство, вина не моя, же в нас така гнила система. Та я би тіко ся тішив, якби в нас то всьо було по-людськи і я си спокійно міг жити на їдну зарплату.

-- Ну то як ви в нас такий свідомий, то шо тутка штани протираєте, пердольте на майдан.

-- Ая, а завтра випердолять мене з роботи аж загуде і вже дулю з маком вернуть колись назад і що потім буду робив? Продавав в вас в склепі колготки пане Мирку? Взяли би такого продавця?

Запала мовчанка. Пан Стефцьо всівся назад у своє крісло, вийняв з кишені портсигар і зафайкував. Навіть балакучий Ромцьо якось вмовк і замислився, проте залишився стояти біля столику пана Стефця і пана Зеника.

-- Ромцю, ну що ти тут як вкопаний стоїш, довго ше я на пиво своє буду чекав? – перервав мовчанку пан Зеник і здалося, що вся кнайпа якось так полегшено зітхнула. – Треба би було врешті випити за тих наших братів донєцкіх, як-не-як, але вже їдною ногою в плей-офі Ліги Чемпійонів.

І кнайпа знову загуділа. Піднімалися гальби, моцно цокалися одна об одну, аж пиво переливалося з їдної в другу, а з другої в третю. Ромцьо бігав від столика до столика і всюди встигав вкинути свої п’ять копійок, чи то про те як Степаненко першого гола вгатив, чи то про те як Арсенал си з Брагою зганьбив, же аж встидно дивитись було, чи про те, що Жадсон став найліпшим бомбардиром Шахтаря в єврокубках. Аж опинився знову біля столика пана Стефця і пана Зеника, вліпив гальбу темного пива перед паном Стефцьом, примружив очі і спитав:

-- А пувічте но ви мені, дорогенький мій пане Стефцю, ви ж який податківець, нє? То з цифрами троха маєте діло?

-- Ну а як? – все ще невдоволено буркнув пан Стефцьо.

-- Ну то скажіть мені, шо то має таке статись, жеби Шахтар не пройшов далі? Може таке бути?

-- Та чого ж не може – може! – посміхнувся вспокоєно пан Стефцьо і припав до гальби з неабиякою сатисфакцією помічаючи, що в цей раз Ромцьо майже не розбавив пиво водою. – Як примудряться вхопити штири гола від Браги, а Арсенал вграє Партизана, то й не вийдут.

-- То може їм такво ліпше взагалі на матч не виходити? Вліплять їм технічну поразку три до зера і все їдно будут в плей-офі? Чого будут ризикували? – випалив Ромцьо і підморгнув пану Зеню, який вдоволено оглядав знову веселу і гамірну кнайпу, раз по раз прикладаючись до гальби…

-- Та який там ризик, Ромцю… – запалився пан Стефко, – як тоті бразилійчики будут так само, як зварйовані, гасали і бальона будут так само гатили як донинька, то Брага буде рада сподні свої чимшвидше винести з Юзівки, аби не нафастриґували їм як бідним в торбу. Повідаю ти, Ромцю, же з тотими бразилійськими воґирами, Шахтар на чемпійонство зуби гострит. Бігме!

-- Але тото воно якраз і недобре… – озвався з-за сусідського столика пан Валєра. Валєра Псов був високим міцним хлопом з добрими як в собаки очима. Родом він був зі сходу, там і виріс, і в школу ходив, а потім і в університет. За совка був зразковим комсомольцем, профоргом факультету, кандидатом в партію, зразком для наслідування. А як прийшла незалежність, то щось в ньому ніби си перевернуло, і почав він читати Донцова і Міхновського, листування Стефка Бандери, історію Холодного Яру, а як їдного дня взнав, же дідо го був насправді Псом, а не Псовим, то кинув усе і шмигнув до Львова, бо не сила було йому вже терпіти увесь той скацаплений край. А ше казали навіть, же був він троха расистом, -- я, звиняюсь, мав неосторожність підслухать вашу розмову, товариство. Нє, то конєшно файно шо східняки виграють, але недобре шо там так много чорних, і то я говорю не про шахтьорів, -- він підморгнув, – якшо ви пунімаєте, шо я маю ввиду?

-- Та то ніц же чорні, аби йно не москалі – відрізав пан Зеник з лукавою посмішкою, -- А взагалі я вам повім, людоньки, же пан Валєра туткай має рацію. Радий я за Шахтар з їдного боку, а з єншого -- серце моє ся крає, і ліпше би то були вкраїнські воґири і Карпати!

-- І то правда, пане Зеню, і то правда! Я би навіть казав, же то настільки правда, же гріх за тоту правду не випити! – пан Стефцьо встав, підняв гальбу і голосно так на всеньку кнайпу, же аж фужери на барі задзеленьчали, -- Най пан Біг дасть силоньки і здоровєчка Ігорцю і Карпатам всім воріженькам намолотити купу голів, бо то є найліпша сквадра в Україні і хто так само думає, най натихмісць ся підніме і зі мнов туткай же за них випє!!

Заковзали стільці, попідіймались люди, а заразом і гальби з пивом. Не підвівся тілько пан Валєра – він затєто вірив, шо найкраща команда в Україні то луганська Зоря…

Latest Month

червень 2011
S M T W T F S
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930  

Syndicate

RSS Atom
Розроблено LiveJournal.com
Designed by Katy Towell